Щоб і на фронті був Великдень
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 29-04-2017, 17:15
Переглядів: 102
 Щоб і на фронті був Великдень
Свіжоспечені паски, розмальовані писанки, галунки, домашнє сало, ковбаса, масло, сир, різні солодощі, фрукти, молоденький часник і хрін — все це було освячено і передано на фронт минулими вихідними. Черговий гуманітарний вантаж на передову підготував Кіцманський волонтерський центр допомоги Українській армії.
— У ці величні пасхальні дні хотілося відвідати хлопців на передовій, щоб і там був Великдень,— каже громадський активіст, атовець Сергій Николайчук. — За кермом був Василь Назарко, на рахунку якого більше ста поїздок на Схід. Волонтери рідко доїжджають до Красногорівки, Пісків, Водяного, шахти Бутівка, промзони біля Авдіївки — за двісті-триста метрів від позицій ворога. Саме там несуть службу бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, що сформована в основному з буковинців. Ми були у підрозділах 72-ї бригади, де також досить багато чернівецьких, та в інших батальйонах, розташованих на лінії розмежування і де чимало вояків свяченої їжі не скуштували.
 Щоб і на фронті був Великдень
 
— Сергію, чи хоч у Великодні свята мовчали гармати?
— Ми приїхали у суботу, 22 квітня, і були з п’ятої ранку до обіду і весь цей час бойовики обстрілювали наші позиції, тож Великодній тиждень бійці провели в окопах. Не було артилерійських обстрілів, але локальні бої із застосуванням стрілецької зброї велися постійно. Російсько-терористичні підрозділи зухвало та цинічно порушують режим тиші. Навіть на самий Великдень не було ніякого перемир’я. Через постійну загрозу обстрілів ми рухалися короткими перебіжками в супроводі військових. У тих розташуваннях, де ми були, буквально через кілька годин потім загинув боєць.

Щоб і на фронті був Великдень

 
— Який настрій на передовій?
— Бойовий, багато хто хоче додому, бо деякі підрозділи знаходяться там десять місяців і хочуть бодай невеличкої, на місяць-два, ротації, щоб поїхати додому. Солдати ж практично живуть в окопах, там сплять, їдять, моляться, пишуть і читають листи. Дуже багато в них українських книжок, національної символіки, особливо прапорів, церковної атрибутики: образи, молитовники, хрестики, є й українські обереги — вишиті рушники, серветки, хустинки, дитячі малюнки… Особливо мене вразила на «промці» стіна слави чи стіна пам’яті, не знаю, як вони її називають, де виставлені портрети 18 загиблих за Україну захисників-героїв, наймолодшому всього двадцять років. Є там фото і нашого земляка з Хотинщини Леоніда Дергача.
— Чи достатньо зброї на лінії розмежування?
— Сьогодні українська армія стала принципово іншою — це професійна, сильна, організована структура. За три роки агресії українці навчилися воювати, вже немає мобілізованих дилетантів від війни, а служать контрактники, які володіють сучасним озброєнням. Лінія фронту перекрита повністю, йде суцільним окопом, починаючи від Маріуполя, закінчуючи Станицею Луганською. Наша сторона намагається дотримуватися режиму тиші і лише в крайніх випадках застосовує зброю у відповідь.
— Що найбільше Вас вразило протягом поїздки?
— Відсутність перемир’я на лінії розмежування і мирне життя в Авдіївці: там ніхто не бідує, все добре, магазини заповнені продуктами, алкоголем… Нам вдалося поговорити з місцевими жителями і їхня позиція не змінилася: «Війна тому, що тут стоять укропи». Ми розпитували, як там було взимку, то виявилося, що все в них було нормально, а за продуктами в черзі до військових палаток стояли тому, що це ж безкоштовно. Ось такий менталітет тамтешніх людей.
— Третій рік війни, тим не менш, армія потребує допомоги волонтерів. Яка забезпеченість бійців на передовій?
— Так, українські захисники і досі потребують допомоги народу. Держава забезпечує армію крупами, сіллю, олією, картоплею, м’ясними консервами. Але хлопці зізнаються, що одна домашня квашена помідорка набагато смачніша за три банки армійської тушонки. Тому були дуже вдячні кіцманським волонтерам, благодійникам з Кіцманщини за пасхальні подарунки. Я теж хочу уклінно подякувати учасникам акції, які збирали продукти харчування, товари першої необхідності, виділили кошти для організації поїздки, забезпечення паливно-мастильними матеріалами. Цього разу, і вже не вперше, відгукнулися, щоб передати чогось доброго нашим солдатам, практично всі школи, дитячі садочки, відділ освіти, молоді і спорту райдержадміністрації, сільський голова Василь Нявчук та вся громада села Шипинці, римо-католицька церква Пресвятої Діви Марії, керівники СГП СВК «Зоря», агрофірма «Оршівська», Кіцманська пекарня, Чернівецький гравійно-піщаний кар’єр. Закликаю і надалі допомагати, хто чим може, адже для багатьох дві-три банки закруток не зменшать сімейний достаток, а якщо ми зберемо все це всім районом, то зможемо щомісяця відправляти допомогу на Схід бійцям, які відстоюють кожен метр української землі.


Джерело http://kitsman.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет