Степан Глігор: «Зараз хочу віддати те, що «заборгував» своїм односельцям»
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 6-04-2018, 11:46
Переглядів: 43
Їхала до Степана ГЛІГОРА, аграрія з всеукраїнським ім’ям, щоб поговорити про клопоти запізнілої весни. Але розмова повернула дещо в інше русло. Клопотів у Степана Глігора не менше, але вже іншого характеру. Передавши «бразди правління» в АПОП «Золотий колос» онуку, Артему Глігору, Степан Савич більше займається соціальною складовою, каже, це не менш важливо. У Строїнцях нині впорядковують старе кладовище, у Ванчиківцях – нове. Потім візьмуться за впорядкування старого кладовища і у Ванчиківцях: «це те, що торкається кожної людини, бо у кожного з нас там є хтось з рідні. Це – те сакральне місце, про яке маємо подбати».
– Отже головна відповідальність за «Золотий колос» нині – на плечах Артема Глігора?
– В основному. Дев’яносто відсотків роботи на ньому. Звичайно, я вношу деколи корективи, але вони не суттєві. Артем –  молодий, здоровий, енергійний, може побігати у справах. Він знає, куди бігти. Я дав йому свободу.  Рано чи пізно йому доведеться взяти все на себе. Тому хай «набиває гулі» зараз, коли я поруч. Не обмежую його ні в чому. Він робить все самостійно. Що вночі надумає, вдень втілює в життя. Якщо щось вийшло не так, іншим разом буде краще.
– Внук – ваша гордість?
– Звичайно. Про такого онука можна лише мріяти! Я йому сказав: якщо хочеш стати гарним керівником, в першу чергу, треба бути людиною. Я завжди це знав і зараз хочу віддати те, що «заборгував» людям. Казав і ще повторю: мені нічого ні від кого не потрібно. Не цікавить посада, вибори. Це вже пройдений етап. Я намагаюсь допомогти рідному селу з декількох причин. Перша – я жив дуже бідно. Мало хто у Ванчиківцях прожив таке тяжке життя… Тому хочу допомогти тим, кому сьогодні не вистачає грошей від пенсії до пенсії. Друга причина: усе моє трудове життя мене не з власної волі відправляли на роботу по всьому району. І аж тепер я повернувся у своє село. У порівнянні зі Строїнцями, та й деякими іншими селами, у Ванчиківцях я мало чого зробив. Хочу надолужити те, що упустив, тому що залишусь тут до кінця днів своїх. Наразі у Ванчиківцях завершується будівництво нового кладовища, побудуємо туди дорогу від центру села. Плануємо до травня завершити роботи.  
Я навіть затятим ворогам робив добро. Бо немає більшої сили на землі та небі, ніж добро. Покарати когось можна лише добром.
Мені, повторюсь, не потрібна влада, мені вона ні до чого. В районній раді я вже «добивав» останнє своє скликання.
– Ви бачите свого онука в політиці?
– В політиці – ні. Я дуже задоволений ним в роботі. Він людина цілеспрямована. У нього широкий світогляд. Ту чи іншу справу він бачить у великих масштабах. Коли Артем вступив на навчання до Кам’янець-Подільського вузу, я просив його не підводити мене, бо моє ім’я там знають. На що він відповів:  постарається бути не гіршим за старшого Глігора. Це добре, коли нащадки прагнуть бути кращими. Сьогодні інші часи, інші можливості. Артем має ділові зв’язки з іспанцями, угорцями, вміло впроваджує сучасні технології, має багато ідей.
Наше господарство завжди було базовим по впровадженню сучасних технологій. Сьогодні таким же залишається, але це вже інший рівень та інші можливості.
Нині багато розмов про Євросоюз, люди по-різному розуміють процес інтеграції. Я так скажу: ніякий Євросоюз тобі нічого не принесе. Треба самому працювати на господарство, а господарство – на людей, на державу. Все, що робиться тут, на місці і залишається. Кордони сьогодні відкриті. Ми ж їдемо туди не лише за досвідом. Купуємо у них обладнання, запозичуємо технології…  Якщо так розібратися, ми в Євросоюзі. Тільки вдома.
– За вікном – нарешті весна. Які ваші прогнози на неї і, взагалі, на цей сільськогосподарський рік?
– Рік не зовсім вдалий. Я кажу це не лише як керівник, а й як технолог. Тепла і безсніжна зима. Озимі переросли. Коли взимку, як належить, морози і сніг, вони перебувають у стані спокою. Цієї зими вони «працювали» до кінця січня. Втратили дуже багато енергії. Далі прийшла зима. І більше, ніж на місяць, запізнюємось з сівбою ярових культур. Не дай Господь, буде спека, вони не пройдуть яровизацію, буде погане окущення, а далі – не той врожай. Ситуація з зерновими складна. З кукурудзою та соєю, думаю, буде все гаразд.
Сад нормально переніс зиму. Законсервувалися дерева, не розпускалися. Для саду добре, коли пізня весна. З кущами смородини також все нормально.
– Виходить, під загрозою в цьому році хлібна нива?
– Так, озима пшениця багато енергії витратила взимку, її не відновити вже ніякими живленнями.
– Аграрії з минулого року працюють в нових фінансових умовах. Скаржаться, вони складні.
– Складно. І через нові правила, зокрема щодо податку на додану вартість і через те, що  зараз жодна програма не працює для підтримки села. Куди йдуть всі ці проанонсовані  для аграрної галузі мільярди, хай розбираються там, у Верховній Раді. Але нам і цього не потрібно, аби тільки залишили нас у спокої.  В Україні, окрім сіл і землі, нічого не залишилось. Ми – аграрна країна. І якщо хочемо повернути гроші, що зичили в МВФ, треба підтримувати економіку, а значить село. Не можемо ж ми жити лише за рахунок податків, штрафів. Є новий товар – є нова копійка. Митниця, звичайно, збирає кошти для країни, але це не економіка. Немає більшого джерела для поповнення бюджету, ніж село. Тому і в цьому новому ОТГ, і в районі, і в області, якщо не буде підтримки села, то не буде нічого.
– До речі, щодо об’єднання. Ви є ініціатором створення ще одного ОТГ в нашому районі – в долині річки Прут. І не приховуєте, що це ваша ідея.
– Знову ж скажу, не тягнусь до влади. Хочу, аби ці села разом боролись за своє благополуччя.  Ці три села – Костичани, Ванчиківці і Тарасівці мають спільні традиції, всі три села розташовані по трасі.  Інфраструктура майже однакова, в Тарасівцях трохи слабша, таке велике село, а будинку культури немає, збори проходять в спортивній залі школи.  Якби така ОТГ утворилась, то одним з перших завдань я  б вбачав, щоб в Тарасівцях збудувати сучасний молодіжний центр. Але ж розпочалися дебати стосовно того, де буде центр ОТГ. Це не має абсолютно ніякого значення. Костичани, наскільки я знаю, наполягають, щоб центр був у Ванчиківцях. Костичани ніколи в житті не підуть в Тарасівці. Такої адмінбудівлі, як у Ванчиківцях, немає в районі, там могли б розміститись служби. І ще такий момент. В кожному селі лишається місцева влада з представниками, які видаватимуть той чи інший документ. Необов’язково кожному окремо їхати в центр. Всі послуги лишаються в селі. То хіба варто сваритись через центр? Домовляться чи ні – це вже інша справа.
– В кулуарах ходять розмови, що Ванчиківці – завдяки Котелевому та Чер­ленівці, які от-от попросяться до Новоселицької ОТГ, теж приєднаються до Новоселиці.
– Обговорюється такий варіант. Так питання ставлять  люди – і в Костичанах, і у Ванчиківцях.  Якщо не вийде створити окрему громаду в долині Пруту, проситимуться до Новоселицької, спільні межі знайдуться.
– І Тарасівці лишаються «білою плямою»?
– Вірно. На даному етапі все залежить від рішення тарасовецьких депутатів.
– Сподіватимемось, воно буде мудрим.
Ганна ВАКАРЧУК, фото Алли МАЗУР




 
Джерело http://novoselytsia.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет