КЕРУЮЧА СПРАВАМИ ІМПЕРІЇ ШКУМАТОВИХ
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 6-07-2018, 14:35
Переглядів: 21
Після того, як не стало  найближчих їй людей, тих двох китів, на яких трималось управління ДП «М’ясо Буковини», практично уся відповідальність лягла на плечі цієї милої, світлої жінки. Ірина ШКУМАТОВА, в.о. директора підприємства, впорується з цим. Навдивовиж сильна. І професійна, З головою поринула в роботу. Вона її й тримає. А ще – відповідальність. Перед сім’єю, колективом...
Ірина ШКУМАТОВА  проводить нам невеличку екскурсію – цехами, лабораторією. «Тут можна заблукати», – каже наш фотограф. Заблукати можна, але не  пропасти. Навколо така смакота. І краса! Вимощена плиткою територія підприємства. Альтанка. Яблуневий сад. «Його висадив Володимир Григорович, – з ноткою суму розповідає пані Ірина. – Тоді він уже знав, що не дочекається перших плодів, садив для своїх нащадків, колег. Він усе робив для нас. Я не маю права його підвести. Його і чоловіка». Мені здається, я розгадала, в чому криється секрет її успіху, крім, професіоналізму і почуття відповідальності, звичайно. Є ще любов, доля і… трохи більше перцю.
ЛЮБОВ І ДОЛЯ
– ДП «М’ясо Буковини» – це справді імперія Шкуматових, яку вони створювали не один рік. В яку  вклали велику частку своєї душі покійні Шкуматови – мій чоловік і мій свекор, – каже моя співрозмовниця. – Так склалася доля, що я зараз на цій посаді. І я цю місію буду продовжувати однозначно, тому що росте малий Шкуматов – мій син. Його дідусь, Володимир Григорович, мріяв, що онук продовжить сімейну справу. Так і буде. Але доки синочок, теж Володимир, підростає, підприємство працює.
– Свого часу ви спокійно могли б, будучи «за мужем», займатись домівкою, дітьми. Салони, подруги, СПА – чим там ще займаються  дружини заможних чоловіків… Але ви вибрали роботу.
– Я чотирнадцять років на цьому підприємстві пропрацювала, була фінансовим директором, допомагала своєму чоловікові. Тісно співпрацювала з головним бухгалтером, з бухгалтерами, вела облік, тому що вважаю, без обліку немає ніякої справи. Якщо є облік, значить є робота, є порядок, є  можливість знати, для чого ти працюєш і що ти можеш дати людям та собі.
– Тобто ви ситуацією володіли зсередини увесь цей час.
– Так. Звичайно. Зараз мені трохи важко, тому що я жінка. (так чарівно посміхається, що я розумію: те, що вона жінка – дуже великий плюс, скажімо, на переговорах, будь-яке серце розтопить).  Важко морально, бо втратила рідних, а  робота йде, як вона йшла. У нас жодного дня не було зупинки.
– Уже шкодували, що взяли на себе цей хрест?
– Я не могла не взяти. Вийшло так – долею поставлена. Можливо, в чомусь краще бути просто жінкою, мамою, бути за спиною чоловіка, але у моєму випадку було так.
– В будь-якому разі вибирали не ви, вибирала доля.
– Так.
– Ми зараз з вами розмовляємо в кабінеті вашого чоловіка?
– Так, це був кабінет мого чоловіка.
– Щось змінили в ньому?
– Ні. Взагалі нічого. Тут живе пам’ять.
– Давайте розповімо нашим читачам, що таке на сьогодні імперія Шкуматових.
– Імперія Шкуматових – це виробництво якісної, натуральної продукції, понад 150 видів ковбасної продукції,  це робочі місця – у нас працює біля двохсот чоловік. Для виготовлення продукції ми самотужки вирощуємо свиней на свинофермі в Заставнівському районі, на якій теж люди мають роботу. Нині там іде реконструкція, ми працюємо над тим, щоб збільшити поголів’я. Тобто «М’ясо Буковини» – це цілий комплекс, починаючи від сировинної бази до виробництва.
– Крім того, є мережа фірмових магазинів.
– Фірмові магазини є тільки в Новоселиці. Два з них – біля прохідної підприємства, ще один в центрі, на Хотинській. Наша продукція є в усіх продовольчих крамницях Чернівців, у нас є своя експедиція і ми розвозимо продукцію кожен день. Це – золоте правило: ми маємо свіжу продукцію постачати щодня, за це нас люди люблять, цінують, підтримують і споживають тільки нашу продукцію. Ми розвозимо продукцію по всіх магазинах Чернівців і області. А також у Івано-Франківськ, Львів. Магазинів фірмових там немає, але майже з усіма торговими мережами ми співпрацюємо.
– Скільки продукції треба випустити за добу, щоб задовольнити потреби людей, які чекають на свіжу продукцію від «М’яса Буковини»?
– Зазвичай – три з половиною-чотири з половиною тонни в день. У піст менше.  Люди зараз піст більше почали тримати, особливо Різдвяний і Великодній. Петрівський  також люди тримають.
– Виходить, ваше виробництво дещо страждає від того, що люди стали богомільніші?
– Як сказати? Ми на це не зважаємо, тому що це Божа справа. Все одно покупець є. Ми у піст виготовляємо відповідну продукцію – пісні паштети. У нас їх є чотири види: з паприкою, грибами,гречаний паштет. Плануємо виготовляти пісну ковбасу для наших споживачів.
…І ТРОХИ
ПЕРЦЮ
Звичайно, пані Ірина пригостила нас продукцією «М’яса Буковини». Смачно, як завжди. Але, мені здалось, є якась свіжа нотка. Трохи більше перцю? Я не помилилась. Нововведення є.
– Скажіть, будь ласка, ви змінили щось у виробництві, в стилі управління підприємством, у кадрах?
– В кадрах я нічого не змінювала. Вважаю, що  мені дуже пощастило, вірніше,  ДП «М’ясо Буковини» пощастило з кадрами, у нас дуже хороші люди, які підтримали мене. Я, навпаки – збільшила штат. Заступників не міняла. Як вони були, так і є.  Сестра Саші, Ірина Візітіу, допомагає, вона у нас веде економічний напрям. В принципі всі займаються тим, чим займалися до цього.  
– Але вам тоді потрібен фінансовий директор?
– Фінансовим директором завжди буду я (сміється). Дещо, скажемо так, внесла зміни у фінансовий бік медалі, підправила в кращу сторону для інтересів «М’яса Буковини».  Щодо виробництва: ми почали виготовляти ковбаси до грилю, це нова наша позиція, зельц дуже смачний. Виготовляємо «домашню лінійку», все як по-домашньому: балик, грудинка, сало. Як вдома коптять, так і ми готуємо спеціально для наших клієнтів. Змінили дизайн фірмової «Шкуматовської», зберігши при цьому рецептуру.
– І це все за такий короткий проміжок часу?
– Так. За цей короткий проміжок. Ми увійшли  в мережу «Метро», з якою  не працювали раніше. Рухаємось потроху. Не можу сказати, що дуже великими кроками, але потроху рухаємось.
– Мабуть, нові плани зріють?
– Плани – це тільки відкриття нових торгових точок і збільшення обсягу виробництва. Звичайно, хочемо розгорнути свою діяльність і в інших областях. Це моя мета, я цим живу.
– І є для цього реальні можливості?
– Є. Ми ведемо переговори. Це, звичайно, важко, бо нині – велика конкуренція і дуже невелика платоспроможність покупців. Намагаємось вести гнучку цінову політику. Робимо все для того, щоб люди могли вибрати собі гарну продукцію, відповідно до можливостей свого гаманця.
– Сьогодні багато в суспільстві, в країні панічного настрою на кшталт «всьо пропало». «М’ясо Буковини» відчуває, що «всьо пропало»? Можна зараз вести бізнес в Україні?
– Це важко, однозначно, але це можна робити.
ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Після того, як не стало  найближчих їй людей, тих двох китів, на яких трималось управління «М’ясом Буковини», практично уся відповідальність лягла на плечі цієї милої, світлої («тому що пофарбувала волосся!» жартує пані Ірина, але це не так, вона вся випромінює світло) жінки. Вона впорується з цим. Навдивовиж сильна. Зізнається: не могла собі дозволити навіть заплакати на людях. Усе тримала в собі. З головою поринула в роботу. Вона її і тримає. А ще – відповідальність. Перед сім’єю, колективом. І пам’яттю про найближчих дорогих їй людей.
– Ваше життя, напевне, дуже змінилося?
– В роботі мені стало важче морально. Тому що дуже велика відповідальність.
– Є на кого спертися – в роботі, в житті?
– В житті спираюсь тільки на дітей. Тому що я працюю завдяки їм. Я знаю, покійні дуже хотіли, щоб онук і син мав змогу все це продовжити. Продовжити справу, рід Шкуматових. Це була їх мрія. Моя мета, в принципі,  все це передати сину.
– А скільки йому зараз?
– Одинадцять.
– Йому цікаво те, чим займалися його дід, тато?
– Звичайно, цікаво. Він знає, що він має стати директором (сміється). Взагалі, він дуже любить футбол, але він дуже відповідальний, і він розуміє, що на нього чекає.
– Він буває у вас на роботі? А донька?
– Так, у мене є ще донечка, їй шістнадцять, її звати Крістіна. В одинадцятий клас перейшла, цікавиться, до речі, маркетингом. Вони заходять до мене на роботу, все нормально, підтримують. Життя триває, рухаємось далі.
– Ви, напевне, вже маєте набагато менше часу для них?
– Так, звичайно.
– Звідки черпаєте сили на це все?
– Сили? Напевне, в підтримці Бога. Тільки так.
– Ви відкрили для себе щось нове після того, як стали виконуючою обов’язки директора. Я розумію, що ви знали «кухню», але все ж тягар, який несе перша особа, не зрозуміти навіть найближчій їй людині. Що виявилось найважчим?
– Найважчим виявилось усвідомлення того, що ти маєш нести відповідальність – не лише за свою сім’ю,  а й за ті сім’ї, які зараз працюють тут, тому що у кожної людини є родина. І це досить важливо у наші часи – мати роботу. Можливо мене так підтримують, бо я знаю, для чого і для кого це роблю.
– Тобто на них ви можете покластися?
– Так.
– В нашому районі я не знаю підприємства такого рівня, яким би керувала жінка.  Ви увійшли до клубу, скажемо так, керівників-«важковаговиків». І там одні чоловіки. Вам комфортно у їхньому колі?
– Я тепер зустрічаюся з людьми досить високого рівня, це і голови адміністрацій, і депутати. Спочатку себе відчувала невпевнено. Але розумію, що це треба для справи, ми якось знаходимо спільну мову. В принципі я майже звикла. Майже. Але вчимося розмовляти, вчимося вислуховувати. Справді, трохи некомфортно, але з часом все стане на свої місця.
– Є людина, до якої ви звертаєтесь за порадою суто в питаннях роботи?
– В принципі я все вирішую на місці – з людьми, з якими працюю. Якщо у мене якісь є сумніви, ми все вирішуємо колегіально, на місці.
– Є щось таке з того життя «до», що ви собі зараз вже не можете дозволити?
– Звичайно. Це просто сімейне життя. Я намагаюся, але зараз все інакше, і діти це розуміють. Підтримують, допомагають мені щось робити по дому,  тому що мені важко, і вони це бачать. Але вони є діти.
– Ну, а вихідні у вас бувають?
– Так, субота, неділя, звичайно (сміється).
– Ну у вас як у директора вони не зовсім вихідні.
– Все в телефонному режимі. Як я казала, у нас дуже гарний колектив. Я дуже їм вдячна за те, що вони у мене є. Всі на своїх місцях, всі знають, чим вони мають займатись, хто за що має відповідати. Тут все чітко.
– І ваш свекор, і ваш чоловік були досить активними в громадському житті міста, району: і депутатами рад свого часу були, і членами виконкому. Ви про щось таке думали?
– Про це ще не думала, навіть і близько. Життя покаже. А поки навіть про це думати немає часу.
– А, взагалі, Новоселиця для вас стала рідною? Наскільки я знаю, ви не новоселицька.
– Я з Чернівців. А Новоселиця? Це маленьке містечко. Специфічне тим, що всі один одного знають, все про всіх знають, навіть те, чого сам про себе не знаєш. Спочатку це для мене було незвично, дивувало. Я до такого не звикла, у Чернівцях зовсім по-іншому. Там простіше живеш. Тут маєш подумати, ніж сказати. Добре подумати. Але Новоселиця вже рідна.
– І насамкінець. От якби вам довелося представити, наприклад, на якомусь зібранні своє підприємство, що би ви розказали про «М’ясо Буковини»?
– «М’ясо Буковини» – це, по-перше, дуже якісна, смачна, безпечна продукція, справді з м’яса. Звичайно, вона дорожча, ніж у інших виробників, але ми і відповідаємо за свою якість. У цьому може переконатись кожен покупець. «М’ясо Буковини» – це якість, це – бренд.
– Переконана, що так буде і далі. Дякую за розмову.
Ганна ВАКАРЧУК,
фото Анни ВОЙТОВОЇ











 
Джерело http://novoselytsia.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет