Лише наповнивши КОШИК ДУШІ, можна збирати традиційні кошики
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 30-04-2019, 14:50
Переглядів: 33

   В іншому випадку свято Великодня перетвориться на гастрономічні перегони, переконує священнослужитель церкви Святого Івана Хрестителя села Тораки отець Анатолій (СЛИЖУК).

   А й справді, як зібрати оті духовні кошики, а ще важливіше – як не розтринькати надбане за кілька днів, запитую у священика, який 18 років є наставником для місцевих прихожан.

 

- Отче Анатолію, закінчується Великий піст і ось ми на порозі одного з найбільших християнських свят – Воскресіння Христового. Порадьте, як краще зустріти його, щоб відчути справді благодать?

- Строгий піст – це можливість кожній людині віддати десятину Богові. Бо якщо порахувати пропорційність посту і кількості днів у році, то виходить саме десята частина. Саме у ці дні ми найбільше думаємо про спасіння своїх душ, навіть інша назва його – «весна для душі». Приміром, якщо у відповідний час посадити дерево, доглядати його, то результат не забариться. А якщо все те саме робити восени, то дерево не приживеться. Так і наші душі найбільше відкриті для спілкування з Господом саме у піст.

   Хтось поститься весь період, хтось – відповідні дні. Але якщо разом із цим не молитися, то весь піст зведеться до дієти, простого обмеження у харчуванні. З іншого боку можна щиро молитися, обмежувати себе в усіх тілесних проявах. Але варто цим один раз комусь похвалитися і гординя зведе нанівець усі добрі справи. Нічого не треба робити напоказ і для годиться, бо лише Господь у праві засуджувати чи винагороджувати кожного з нас.

   Ще один бік посту в тому, що більшість людей у цей час йдуть на сповідь. Для декого, це єдина можливість визнати власні помилки, погані справи. Бо у суспільстві можна скільки завгодно засуджувати чиїсь вчинки, але коли власне сам вчинив так само, то відразу хочеться виправдати це обставинами, часом, подіями, усім, тільки щоб не визнати особисту провину. І лише коли людина зуміє признати скоєне та покаятися, Господь відпустить гріхи.

- Свято Воскресіння Христового ми називаємо і Великоднем, і Пасхою. А як правильно з релігійної точки зору?

- Само собою, Великдень, бо це – найбільше свято для християн, свято з свят. А Пасха – звучить по-народному, але теж дуже правильно. З єврейської це слово перекладається «проходити мимо». Назва бере початок з Старого Завіту, де розповідається про єврейський народ в єгипетському рабстві та кровну жертву, яку тоді приносили. Завдяки знакам, помазаним кров’ю молодого ягняти на воротах євреїв, їм вдалося врятувати від смерті своїх дітей, яка була неминучою згідно указу правителя. Побачивши ці відмітки, ангел смерті проходив мимо, а іудеї відтоді почали святкувати Пасху як символ визволення з рабства.

- Кожного року дата Великодня не співпадає з попередньою. Яким чином її вираховують? 

- Вважається, що дата святкування Христового Воскресіння має припадати на першу неділю після весняного повного місяця. Але в жодному разі не співпадати з єврейською Пасхою, інакше дату переносять.

- Богослужіння, пов’язані зі святкуванням Великодня розпочинаються уже в четвер напередодні? Які події вони символізують?

- Увесь тиждень перед Пасхою вважається страсним і символізує муки Христові. Саме у четвер відбулася тайна вечеря перед Христовим розп’яттям, де Ісус роздав апостолам хліб і вино, назвавши його тілом своїм «що за вас віддається». А в церкві у цей час читають дванадцять страсних Євангелій, де описуються усі події від тайної вечері – знущання, цькування, розп’яття до поховання Ісуса. Після служби люди йдуть додому з запаленими свічками і тим вогнем випалюють хрестики над дверима, що символізують захист.

   У п’ятницю Ісуса поклали у гріб, а в церкві символічно виносять плащаницю. Субота вважається найскорботнішим днем. Це для нас нині субота означає кілька годин до великої радості. А тоді апостоли були розгублені, вони не знали, що робити далі. І хоча Ісус сказав їм на тайній вечері про своє воскресіння, сумнів у Його словах закрадався. А один із них – Хома сказав, що не повірить, поки не побачить своїми очима. Тож Ісус після свого Воскресіння з’явився тільки десятьом із дванадцяти апостолів (крім Хоми і Іуди, який Його зрадив).

- І ось настає світле свято, яке винагороджує усі муки, скорботу та приносить радість…

- Щороку я з великою радістю читаю великодні канони, в яких є, зокрема, діалог Діви Марії до свого Сина в гробу. Відчиняються царські ворота аж до Вознесіння, як символ того, що Господь відкрив царство небесне для усіх.

   У цей день у кожному храмі освячується артос. Він символізує той шматок хліба, який щоразу апостоли залишали перед порожнім місцем за столом, де з ними до розп’яття збирався Спаситель. А наприкінці зустрічі згадували Його слова «Я з вами в усі дні», розламували хліб і їли, бо вважали благословенним. Ця хлібина з хрестом зверху або печаткою, що символізує Христове розп’яття, вважається великою святинею. Якщо помираючому дати шматочок артоса, то це рівнозначно причастю.

- Люди також вірять, що освячені у церкві предмети мають велику силу. 

- Так, Божу благодать і велику силу має усе, що посвячено у церкві. Але питання у тому, наскільки людина увірує у цю силу. Чи можна вважати сильною віру людини,  котра у пошуках підтримки кидається в усі боки, а вже коли ніде не допоможе, навертається до церкви? Мовляв, у нас є чудотворні ікони, святі мощі, а чомусь не допомагають. Може тому, що треба глибоко повірити у силу Божу? Сказано, що скрізь, де людина промовить ім’я Боже, воно буде почуто.

   Порівняймо, як ми в дитинстві чекали свят і щиро раділи їм, а як сприймаємо у дорослому віці. Де той трепет, очікування чуда і віра в нього? Що змінилося? Як земля крутиться навколо сонця, а не навпаки, так і ми маємо приходити до Бога кожен своєю дорогою. І добрі справи та віра допомагає між добром і злом знаходити цей шлях до Господа.

- Можна сто разів щось почути і тільки на сто перший зрозуміти. Що Ви хотіли б сказати напередодні Великодня нашим читачам, щоб від Вашого серця ці слова передалися до їхніх сердець, а не залишилися просто газетними рядками?

- Я щиро бажаю, щоб ті духовні кошики, які кожен з вас збирав протягом посту, були багатими, навіть багатшими за продуктові. Бо якщо кошик буде повний, шлунок – ситий, а душа – порожня, то який був у всьому цьому сенс? Уявіть, що ви були на заробітках – відмовляли собі в усьому, відкладали, збирали і з цими пожитками у піднесеному дусі повернулися додому. А за два-три дні прогуляли усе, що так тяжко діставалося. Печально, правда?

   Тому я дуже вірю, що ми не будемо нівечити кошики своєї душі, а тільки поповнювати їх. І від цього настрій буде завжди піднесений, на серці – радісно, а між людьми запанує злагода, яка принесе Україні довгоочікуваний мир. Будьмо терплячішими та уважнішими одні до одних, цінуймо свою духовність і не ускладнюймо гординею, заздрістю та іншими речами власну стежину до Господа.

- Велике спасибі Вам, отче Анатолію, за щиру і цікаву розмову, за те, що допомогли перейнятися духовним торжеством Великодня. 

   Людмила ФЕДЮК.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет