Коли війна виганяє з дому…
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 10-03-2017, 10:34
Переглядів: 187

   Поки на сході тривають військові дії, мирні жителі змушені шукати притулку у різних кутках України. У когось цей відтинок часу уже вимірюється роками, але люди не втрачають надії повернутися додому.

   Якщо у вікна гучними пострілами стукає війна, то люди готові втікати світ за очі, тільки б врятувати свої родини від непроханої біди. І вже не мають значення матеріальні цінності та нажиті статки. Це добре знає Марія Данілова, яка з дочкою Оксаною та внучкою Алісою приїхала на Буковину влітку 2014 року. Ніхто не очікував, що треба буде залишати домівку і їхати на другий кінець країни. Добре, що мали куди повернутися, бо Марія родом із Стебнів, і тут у неї проживає сестра. Найбільше щастя для Марії – що рідна земля прихистила її у важку хвилину. Сама вона покинула Буковину ще восьмикласницею і поїхала навчатися у Донецьк. Там уже вийшла заміж, створила родину і прожила у місті Жданівка 43 роки.

   Поки бойові дії, що розпочалися на сході, тривали подалі від їхнього міста, люди ще сподівалися, що обійдеться. Але, як кажуть, береженого Бог береже. Жителі будинку облаштували підвал у якості бомбосховища, встановили душову кабіну, поприносили теплі речі, продукти. Проте коли постріли стали наближатися, почалася паніка. Українські військові рекомендували місцевим виїжджати із міста, допоки воно не опинилося в епіцентрі стрілянини. Оксана із мамою та дочкою теж стали збиратися. Згадують, що квитки на поїзди розкуповували із шаленою швидкістю. Їм вдалося взяти на 15 червня, а як дізналися згодом, 22 червня – поїзди у Жданівку перестали рухатися.

   Незважаючи на такі різкі зміни, життя продовжувалося. Оксана із дочкою поселилися у тітки в Довгопіллі, а Марія – у сестри в Стебнях. Аліса пішла у 8-ий клас Довгопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Дівчину одразу добре сприйняла ровесники і вчителі. Вона не відчула труднощів у зміні оточення. Почала відвідувати вокальний гурток у місцевій філії музичної школи. Вдома вона також ходила у музичну школу і грала на скрипці. Тому продовжує вдосконалювати набуті знання, але вже в іншому напрямку.

   Зараз Оксана з Алісою перебралися до Марії у Стебні. Живуть на бабусину пенсію, в Оксани роботи немає. Минулого року вона влаштувалася опалювачем, але це сезонна робота. Вдома вона працювала оператором газової котельні, тому специфіка роботи трохи різниться, але принцип однаковий.

   Люди не втрачають надії, що ситуація стабілізується і вони повернуться до своїх домівок. Бо хоч для Марії Буковина і є рідною, але й земля, де вона провела більшу частину життя, теж не чужа. Оксана розповідає, що вони через знайомих дізнаються, який стан справ нині у місті і знають, що багато жителів повернулися, незважаючи на загрозу життю. Але самі поки що не ризикують. Тож щиро вдячні місцевій громаді та владі, які надають підтримку і допомогу при необхідності. Оксана каже, що приємно вражена незаангажованістю чиновників, які вникають у проблеми переселенців. А ще велику підтримку родина відчуває з боку братів і сестер по віросповіданню, адже вони – Свідки Ієгови. Тому нині вони дякують Богу за те, що навіть у найскладніші часи з вірою у серці проходять такі випробування. І знають, що настане мир і вони обов’язково повернуться додому.

   Людмила ФЕДЮК.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет