ХТО НАСТУПНИЙ? Або присвоєння влади по-путильськи
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 3-05-2017, 14:26
Переглядів: 85

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Ні, це не пафос і не фарс, це – визначення статті 43 Конституції України – Основного Закону держави, що захищає громадян. 

 

 Але, на жаль, місцеві «князьки» намагаються трактувати ці законодавчі засади на свою користь. Сьогоднішнє моє звернення до простого трудового люду, до ровесників, покоління шістдесятирічних - сімдесятирічних громадян, жителів Путильського краю. Хто, як не ми, нинішні пенсіонери, розуміємо значення слова «працювати», «трудитися». Ми - це покоління, яке зростало у щоденній та важкій праці. Нас не возили в дитячий садочок на машинах, ми не їздили по курортах в Єгипет та Болгарію, ми не вчилися в університетах Гарварда чи, бодай, Києво-Могилянській академії. Ми не мали комп'ютерів чи айфонів, брендового одягу чи золотих прикрас. Нас щоранку будило радіо «Піонерською зорькою» і починався трудовий день: хто - на ферму до телят, хто - на ланку до буряків, кому господарство порати, кому братиків чи сестричок доглядати. Ми, діти, були першими помічниками батьків. Майже в кожного трудова діяльність розпочиналася в 13-15 років на рівні з дорослими. Ми самостійно здобували освіту, самостійно заробляли авторитет, самостійно будували власне майбутнє. Хай не подумає молоде покоління, що мені заздрісно. Ні, ми жили надією на світле майбутнє і свято вірили, що наші діти та внуки будуть жити краще.

Такою ж була і моя доля - з 13-ти років на роботі. Все, чого я досягла в житті, - результат щоденної праці для держави. Останні 15 років працювала в управлінні праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, з яких чотири роки - на посаді заступника начальника. Крім того, була головою первинної профспілкової організації управління праці та соціального захисту населення, в зазначені терміни складала іспити, проходила курси підвищення кваліфікації, ніколи не притягалася до дисциплінарної відповідальності. Будучи державним службовцем, завжди намагалася допомагати простим людям, вирішувала питання на їхню користь.

І раптом, неначе грім із ясного неба - реорганізація виробництва та праці - скорочення посади заступника начальника управління. До проведення так званої реорганізації кількість працюючих в управлінні складала 19 осіб, а після розпорядження голови РДА Миколи Петровича Савчука № 51-р від 10 березня 2016 року «Про зміни в структурі районної державної організації» - не повірите -знову ж 19! Виходить, скорочення штатної чисельності працюючих у цьому структурному підрозділі не планувалося і не проводилося! От і висновок: такі дії були проведені лише для того, щоб звільнити мене з посади, оскільки на той час була небажаним конкурентом діючого начальника управління. У день звільнення мені запропонували посаду головного спеціаліста з відділу призначення та контролю всіх видів допомог на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника! На моє запитання, куди поділася одиниця від моєї посади, якщо кількість працівників в управлінні не зменшилася і не збільшилася, голова райдержадміністрації Микола Петрович Савчук порадив «насолоджуватися» заробленою чесним трудом пенсією.

   Виходить: якщо тобі за п’ятдесят, то нікому ти не потрібен! І стаття 43 Конституції України, очевидно, для нашого голови - не закон!

     Будучи по житті борцем, я пішла з високо піднятою головою, але непереможеною. Звісно, в душі відчувався щем, а на очі набігали сльози від розуміння того, що мій досвід і знання не поцінували. Я виявилася просто пішаком на так званому ігровому полі королів. Щоб довести факт несправедливості, вирішила шукати правди в суді. Тому 30 червня 2016 року звернулася з позовом до Чернівецького окружного адмвнвстративного суду з метою поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.   

З того часу минув майже рік, різними правдами-неправдами голова райдержадміністрації М. П. Савчук намагався відтермінувати слухання моєї справи в суді. І ось цей день настав: 13 квітня 2017 року суддя П. Д. Дембіцький провів судове засідання, в результаті якого суд постановив:  

   Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Путильської РДА від 11 травня 2016 року про звільнення Кмич Катерини Іванівни з посади заступника начальника управління праці та соціального захисту населення РДА.

Поновити Кмич Катерину Іванівну на раніше займаній посаді.

Стягнути з Путильської РДА на користь Кмич Катерини Іванівни середній заробіток на час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2016 року по 13 квітня 2017 року.

Того дня я знову повірила в справедливість. Користуючись нагодою, висловлюю щиру вдячність голові суду Т. М. Брезіній та судді П. Д. Дембіцькому і радію, що в наш час ще є судді, для яких справедливість - понад усе.

   Людина, яка в декларації про доходи записує кругленькі суми, кілька автомобілів, нерухому власність, а ще по-товариськи «сидить за одним столом» із головою обласної державної адміністрації, відчуває себе непереможною.

   Отож, визріває риторичне запитання: хто буде наступною жертвою можновладця? А, може, досить ігор. Може, це будете Ви, пане голово?

Катерина КМИЧ, 

жителька села Дихтинець.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет