Талант від Івана до Івана
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 9-06-2017, 10:39
Переглядів: 128

Часто ми не замислюємося над тим, що десь там, на небі, для нас уже давно відміряний життєвий шлях, обрана професійна стежина, а ми – лише виконавці волі Господньої. І ту іскорку таланту, дану нам небесами, треба розвивати і вдосконалювати на радість собі й людям. Це про столяра Івана Васильовича ЦВИЛИНЮКА із села Білий Потік, життєва стежка якого є прикладом перемоги віри над обставинами. 

Віщий сон врятував життя

   Родина Василя та Марії Цвилинюків тяжко переживала передчасну смерть 35-річного брата Марії Івана, який славився на всю округу столярською майстерністю, мав золоті руки і надзвичайно добре серце. Не судилося йому довго радувати на землі людей своєю працею, і сестра не могла оговтатися від горя. Носячи під серцем чергове дитя, багатодітна мати помірковувала: якщо народить сина, назве Іваном на честь свого талановитого брата. Хлопчик народився у день Кирила і по-церковному вже мав своє ім’я. Але жінка замість Кирила кликала його Іваном. Незабаром хлопчик тяжко захворів і священик порадив батькам вернути дитині її ім’я. Тільки після того малий Кирилко одужав.

   Не забарився лелека знову в багатодітну родину. Відчула жінка, що під серцем знову зародилося нове життя. Часи були нелегкі, з одягом та продовольством було складно. Розуміло подружжя, що не під силу їм виховувати ще одну дитину. Десь така гріховна думка прокралася у душу жінки і тільки віщий сон врятував її від великого гріха дітовбивства. Їй наснилися чорти, які з вилами вже чекали, щоб вона кинула їм дитину, яку тримала на руках. Проснувшись у холодному поті, жінка довго не могла заснути. А коли сон таки огорнув її стомлене єство, все повторилося знову. Тоді жінка зрозуміла, що не зможе позбутися дитини, і Бог допоможе їй виховати так, як і попередніх.

Із молитвою бабусі Софійки

   Так народився хлопчик Іванко. Народився зі своїм ім’ям, яке зійшлося із бажанням матері. Разом з ім’ям свого брата вона передала синові його багатогранний талант до столярської справи. Проявлятися вміння почали у ранньому віці, коли малий хлопчик уже метикував, як краще відремонтувати бабусину хвіртку, а не зав’язати мотузкою.

   З бабусею він зростав із дитячих років, відколи залишився без матері. Брати і сестри (усіх було семеро, найменшою із них залишилася сиротою трирічна Паша) навідувалися періодично, а Іван жив постійно. Згадує, що це була світла і щира людина, яку усі до самої смерті називали бабусею Софійкою. Наскільки жінка була немічна фізично, що могла впасти на будь-якому кроці, настільки була духовно сильною. Адже пережила смерть десятьох дітей із одинадцяти і поховала чоловіка. У розпачі і біді вона покладалася тільки на волю Господню і внуків вчила глибокої віри. Нині Іван шкодує, що по дитячій пустотливості та нетерплячості не завжди дослуховував до кінця бабусині слова, не все запам’ятовував. Але впевнений в одному, що її щира молитва допомагала усій родині. І Господь допоміг бабусі не тільки виростити внука, а й в армію його провести, діждатися, одружити. І тільки коли вже бачила, що він влаштував своє життя, із полегшенням відійшла в інший світ.

Правило від майстра: все треба робити з любов’ю 

   Завирувало родинне життя Івана, дружина Галина подарувала йому діток – Артема, Андрія і Тетянку. Прагнув усе на світі зробити для них. Та за яку б справу не брався у житті Іван, усе йому хотілося працювати з деревом, створювати щось таке, не схоже на звичне. Ніколи не вмів працювати за шаблоном. Навіть коли офіційно зареєстрував підприємницьку діяльність і працював на замовлення, намагався кожен виріб створити оригінальним, неповторним. Усі меблі у своєму домі також змайстрував власноруч. Чого лише варте ретельно вирізьблене розкішне ліжко із поличками. Акуратні стільчики на виточених ніжках доповнюють гарний гуцульський стіл.

   Іван тішиться, що Господь дав йому натхнення оздоблювати дерев’яними виробами храми, монастир. Він вперше придумав кручені балясини для сходів із порожниною всередині. Каже, що коли навіть вночі в голові зароджується нова ідея, то він не чекає до ранку, а поспішає в майстерню, щоб спробувати її втілити в реальність. І все пам’ятає бабусині слова, що кожну справу треба робити із відкритим серцем, сповненим добра. Щоб людина, яка триматиме в руках виріб, відчувала позитивну енергію майстра.

   Тут на високогір’ї Карпат, подалі від метушні, думки самі очищаються, на серці стає спокійно, сама природа, яка оточує, дарує наснагу. Іван та його рідні використовують дуже популярний нині метод релаксії – бджолотерапію. Син Артем тримає кілька вуликів, два з яких вмонтовані на горищі будинку. Вони є основою лежанки, під якою вирують працьовиті комахи. Чоловік впевнений, що проводячи час на лежанці, людина відновлює сили, організм міцніє, відбувається прилив позитиву і бадьорості. А аромат прополісу, що витає по всьому дому – найкращий природний ароматизатор.

   Оглядаючи вулики, прямуємо до майстерні. Тут так багато розпочатих робіт, які Іван планує завершити. Бо людина доки працює, доти й живе. А його плани – не тільки заготовки для виробів, а й думки, в яких він вже майструє над черговим проектом. Ніколи не поспішає, щоб швидше доробити і збутися, а хоче подарувати трішки душі своїй праці. І я впевнена, що скільки б чоловік не трудився, ніколи не зміліє його душа, бо невичерпні добро і щирість, яким Господь наділив його з народження.

   Людмила ФЕДЮК.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет