Під ліричним крилом Софії Майданської
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 19-06-2017, 11:26
Переглядів: 128

Зустрічі з творчими людьми завжди надихають, спонукають творити самому чи звернутися до спадщини геніїв літератури та вкотре захоплюватися їхньою неповторністю. Із величезним літературним спадком та багажем життєвого досвіду до Путили минулого тижня завітала відома українська письменниця і поетеса Софія МАЙДАНСЬКА - відома культурна діячка Буковини, володарка численних літературних нагород та премій.

   У центральній районній бібліотеці відбулася щира зустріч прихильників слова із авторкою хвилюючих прозових та чуттєвих поетичних творів. Багатогранна, як діамант, письменниця по праву вважається берегинею українського слова. Ще в юності, коли Софія навчалася у Львівській консерваторії по класу скрипки, то захоплювалася народним фольклором. Збирала, як перлини, буковинські співанки, серед яких знайшла і колядки, записані Федьковичем. У них йде мова про те, що на гуцульській землі із плугом ходить сам Господь, а Святий Миколай та Пречиста Діва йому допомагають. Софія Василівна була вражена тією надзвичайною повагою до землі, яку сповідували наші предки, довіряючи її в руки самому Господові. І її болить душа за те розбазарювання землі, яке відбувається зараз. Бо саме ми маємо бути панами на своїй землі (повертаючись до колядки, де говориться «Добрий вечір тобі, ПАНЕ господарю!» і бідному, і багатому).

   Із свого першого твору письменниця намагалася донести людям, що рідне – найкраще. Вона не розуміє, чому ми такі скромні, що не вміємо показати світу найбільший скарб – свою мову, культуру, історію. Ми маємо нести її перед собою, а не ховати її та ще гірше – соромитися. Про це йдеться у поезії, присвяченій пошанівку мови. Вона переконує, що ми, повторюючи чиєсь, втрачаємо своє і стаємо строкатими папугами. Та чи не краще бути ясним соколом і гордитися цим, аніж повторювати одне і те ж на догоду комусь.

   Щоб не розгубити чарівність буковинського діалекту, Софія Василівна написала цикл поезій, використовуючи слова, які вже виходять із звичного мовлення. Одна із поезій – «На тарелі когутики». У той час її критикували, бо всі літературні діячі писали тільки літературною мовою. Але письменниця поставила своє рідне вище суспільних уставів. Буковинським духом пронизані не тільки її вірші, а й ряд романів.

   Так само авторка віддає честь і похвалу речам, які вірою і правдою служили нашим предкам, проте в нас не знайшли гідного пошанівку («Похвала коноплям»). А ще переспівує життєві історії за народними мотивами, у результаті – це прекрасні пісні, які захоплюють і змушують задуматися.

   Софія Майданська  черпає із серця творчість і натхнення для кожного нового твору. Її творчий спадок вже перекладений багатьма мовами - англійською, білоруською, болгарською, латвійською, литовською, польською, португальською. Завдяки їй в усьому світі дізнаються про українців. Але таких сподвижників, на жаль, мало. Письменниця була б надзвичайно рада, якби молодь, що формує нову сучасну Україну, зуміла відродити та оцінити культурні багатства своїх прадідів. Це стало б міцним фундаментом для укріплення сильної і могутньої нації українців. І знайомство з кожною новою книжкою Софії Майданської спонукає нас гордитися своїм українським походженням та заявляти про це світові.

Людмила ФЕДЮК.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет