Юлія ЛУКІНА: «Не можу повірити, що я вже студентка»
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 4-08-2017, 09:44
Переглядів: 118

   «Коли ти вчишся у п’ятому класі, то вважаєш себе дитиною, а старшокласники здаються дорослими людьми. Але коли вчишся у школі останній рік, то все змінюється: мені 17 років, але я ще дитина…». Ось так далеко не по-дитячому розмірковує студентка Київського міжнародного університету Юлія ЛУКІНА з Путили.

   Життєрадісна, привітна, оптимістична Юлія після закінчення Путильської загальноосвітньої школи зробила на початку дорослого життя важливий крок, обравши професійну стежку актора. Сцена, увага глядачів, популярність і софіти дівчині до душі ще з дитинства. Не побоюся сказати, що вона професійно володіє вміннями декламувати, співати і танцювати. Про її талант чудово знають не тільки в районі, області, а й далеко за їх межами.

   Та в дитинстві, ще до занять співом, Юлія мріяла стати дизайнером. Однак сцена вабила більше, ніж трудове навчання, і нині дівчина мріє вже не просто виступати, а брати участь у кастингах і зйомках в кіно чи на телебаченні. Поряд із цим є ще бажання стати тележурналістом, і Юлія впевнена, що після здобуття вищої освіти за фахом отримає знання і в цій сфері.

   До ЗНО та вступу в університет дівчина готувалася весь рік. Каже, що це було надзвичайно важко, але розуміла, що працює на результат. Після виснажливих уроків у школі одразу бігла до репетитора, потім виконувала домашні завдання, завдання, що ставив перед нею репетитор, і наступного ранку за таким самим принципом все починалося спочатку. Була істерика, небажання спілкуватися з друзями й інші емоції, але надійною опорою і підтримкою для дівчини у цей складний період були люблячі батьки. Юлія вдячна їм за те, що вміють підібрати потрібні слова і вибрати час, коли їх потрібно сказати.

   З початком вступної кампанії сайти, де реєстрували електронні заявки на вступ, були перенавантажені і не працювали або зависали. Але випускниця не бачила перед собою перешкод і впевнено йшла до своєї мети. Крім цього подавала документи до вузів Одеси, Львова, Чернівців. І ось - столиця України, престижний університет, великі перспективи і плани на майбутнє. Разом із мамою Юлія приїхала на творчий конкурс, де потрібно було максимально емоційно розкритися у номінаціях читання, співу і танцю.

   «У живій черзі я була четвертою, але несподівано мені повідомили, що я заходитиму першою», - ділиться спогадами дівчина. Вона так хвилювалася, що навіть не сказала викладачам, що має гарні напрацювання і десятки дипломів та грамот. Але це не вплинуло на результат прослуховування, бо Юлія виклалася на всі сто і через якийсь час їй повідомили, що з першого вересня двері закладу для неї відчинені. «Дипломи і грамоти – не основне, головне те, за що саме їх отримала», - із гордістю каже путильчанка.

   Саме в той кульмінаційний момент, коли вже можна було приміряти горде звання студентки, найбільше, мабуть, раділа мама дівчини. Вона обіймала свою донечку і вітала її з досягненням мети. А Юлія водночас і розуміла, що мрія здійснилася, і не могла повірити, що все відбувається насправді. Згодом дівчині зателефонували з Києва і запросили виступити з піснею на святі першого вересня в університеті. А це додало ще більше впевненості у своїх силах.

   Таке прагнення творчо і всебічно розвиватися притаманне далеко не кожному. І це зрозуміло не просто з бесіди й позитивних емоцій, що випромінює 17-річна дівчина, а блиску очей. Вона каже, що має стільки енергії та ентузіазму, що як не використає їх за день, то навіть спати не може. Однозначно, люди з таким позитивом і цілями обов’язково досягають своєї мети.

   Юлія не перестає дивувати зовсім дорослими роздумами і продовжує: «Дуже важливо знайти себе в цьому світі і зайняти своє, а не чуже місце». Це дівчина веде до того, що в місті перед нею відкриваються нові можливості і є гарна перспектива кар’єрного росту. До села вона повертатися не хоче, бо тут цього немає. Немає професійної сцени, музичного обладнання (та що там казати – у Путилі навіть будинку культури немає! – авт.). Але студентка дуже сподівається, що таких обдарованих дітей, як вона, почують у Києві чи де-інде, і тоді хтось захоче приїхати в наші гори й інвестувати у добробут горян. А тим часом, каже дівчина, таке враження, що в селі з кожним роком стає все складніше жити. Нічого нового не з’являється, нічого не будують, ніхто не хоче працювати безкорисливо на благо людей. Так неправильно. Потрібно чимось жертвувати, щоб перейти на новий рівень, і Юлія готова розпочати такі зміни у своєму ще зовсім юному житті.

   Так, вона буде сумувати за домівкою, батьками, впевнена, що десь на курсі третьому-четвертому з’явиться така нотка ностальгії, але не треба ставати заручником обставин, які змусять обирати те, що не до вподоби. Якщо кожен у цьому житті буде працювати на своєму місці із задоволенням, то світ обов’язково стане кращим, а люди – добрішими.

Марина ЮРЧЕНКО.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет