Колядники прославляють народження Христа
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 15-01-2018, 13:41
Переглядів: 78


   Щороку у світлі різдвяні свята горяни готуються до прийому особливих гостей – дорослих колядників, які ходять від хати до хати, прославляючи народження Божого Сина. Адже дім, у якому пролунала церковна коляда і щедрі віншування, увесь рік перебуватиме під заступництвом Ісуса. 

   Та ходити у коляду – справа непроста. Навіть чоловіки, які колядують по десяткові років, кажуть, що це тяжкий труд. Перш, ніж вирушити у дорогу, колядники йдуть у Різдвяну ніч на святкове Богослужіння. Вранці після закінчення служби у храмі колядують, а тоді священик благословляє колядників на добру справу і кожному «березі» (найдосвідченішому у партії коляднику) доручає церковний хрест.

   Восьмий рік поспіль одну із партій путильських колядників згуртовує Петро Никифорович НЕСТОРЯК. Щороку чоловіки обходять 55 будинків по вулицях Чорновола та Ковпакова. Це справа не одного дня і, навіть, не однієї ночі: путильчани радіють, що в мирі та здоров’ї діждали Божих свят, тому приймають коляду і пізно ввечері, і вдосвіта. Ґазди готуються до цієї зустрічі завчасно. На стіл кладуть буханець хліба, що символізує достаток, адже у молитві «Отче наш» промовляємо: «… хліб наш насущний даждь нам днесь…», а поряд має бути свічка, яку запалюють перед піснеспівами на знак вічного світла.

   Церковний хрест, за давнім гуцульським звичаєм, треба покрити новим рушником, який потім разом із зібраними коштами віддають на церкву. Коли ж пролунає дзвін невеличкого дзвіночка, чоловіки починають коляду словами «Ой, дай, Боже…». Після основної великої коляди ґаздині швиденько накривають святковий стіл: аби які колядники були ситі, за звичаєм годиться скуштувати хоч трішки будь-якої страви. Після трапези господарі можуть замовити окремо коляду про померлих або парубка чи дівчини, які тривалий час не можуть знайти свої половинки. Бо тільки молитва і щире звернення до Бога допомагають зробити в житті правильний вибір.

   Різдвяні традиції й колядки, каже Петро Никифорович, передаються з покоління в покоління незмінно. Навіть, коли був малим і слухав коляду в Гробищі у бабусі, пам’ятає, що господиня зустрічала гостей так само, як ми тепер. Ні батько Петра, ні дідусь у церковну коляду не ходили, зате бабуся була глибоко віруючою жінкою і коляди чекала, немов чогось таємничого та особливого. А біля неї таким настроєм переймалися вже й онуки.

   У коляду Петро Несторяк почав ходити ще тоді, як жив у Гробищі. Це за березу він уже 8 років, а в коляду ходить близько трьох десятків літ. Має рукописи давніх коляд, які колись звучали в батьківській хаті, а крім того в партії розучили вже й нові. Тому колядують їх по черзі, щоб не повторювати у кожній домівці одні і ті ж. Щоразу перед тим, як прославляти народження Христа у піснях, колядники збираються по кілька разів на репетицію. Інакше без розспівування голос підведе дуже швидко. Також колядники не вживають дуже холодних напоїв, щоб не заболіло горло, і солодощів.

   Старожили розповідають, що в давні часи колядники могли ще заспівати гуцульських пісень та, навіть, заграти до танцю. Але Петро Никифорович каже, що духовне та мирське ототожнювати не можна. Так само ні коляду, ні Різдво ніколи не пов’язує з народними віруваннями чи прикметами. Ми повинні вірити тільки у Господа, а все інше не має значення, переконаний мій співрозмовник. Тож дай нам, Боже, і нарік у мирі та злагоді діждати щедрих на добро різдвяних свят.

Марина ЮРЧЕНКО.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет