ШАНУЙМО УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР!
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 19-02-2018, 11:08
Переглядів: 151

У Путилі відбувся заключний етап 

патріотичної  акції «Велика українська хода»

     

   13 лютого на центральній площі селища Путила відбулося незвичайне масове дійство. Організатори всеукраїнської акції на знак пам’яті про Героїв Майдану розгорнули понад 300 метрів українських прапорів із надписами тисяч військових, які захищали і продовжують захищати українську землю від агресора.

   Я нарахувала 144 прапори, на яких були назви підрозділів, полків, батальйонів, бригад, побажання миру і незалежності, малюнки, позначки – словом, речі, що пронизують душу. Одні прапори прострелені кулями, інші – понівечені вогнем, а деякі – розмиті дощем і снігом, але не позбавлені глибокого сенсу. Всю цю атмосферу доповнювала також колекція військових шевронів, гільз, осколків та інших речей, які породила війна.

  

Загальна довжина зібраних прапорів має більше двох кілометрів

   Організатор акції Катерина Валевська та її помічниця, військовий волонтер Оксана Герасименко – дивовижні українські жінки, яким не байдужа доля українського народу. Вони подорожують містами і селами України, щоб подякувати захисникам за мужність, вшанувати пам'ять загиблих бійців та пронести дух патріотизму всією українською територією.

    Катерина Валевська розпочала свою розповідь із гучного вигуку «Слава Україні!». А коли над засніженою Путилою з уст присутніх пролунала відповідь, продовжила. Її боротьба за вільну, нову Україну розпочалася 10 грудня 2013 року на Майдані. То був непростий шлях, усіяний жахіттям барикад, а згодом поранених і, на жаль, вбитих людей. Потім були похорони, сльози, біль і гірке усвідомлення того, що в списку загиблих - ім’я Катерининого брата…

   У ті хвилини жінка подумала, що колись поїде по всій Україні і вшанує пам’ять загиблих майданівців. І вже 14 вересня 2014 року під час Народного Віча у столиці України був підписаний перший прапор. Від міста до міста, від бригад до батальйонів єдналися в одне ціле жовто-сині стяги, на яких люди записували свої думки. Катерина переконана, що всі ті побажання злинуть до небес і Господь нам допоможе побороти ворога.

   З цими прапорами, яких разом із підписами на мирній землі є більше двох кілометрів, Катерина об’їздила всю лінію фронту. 20 жовтня 2016 року піднімалася на гору Хом’як, де з’являлася Богородиця. 23 жовтня всі прапори були підняті на Говерлу, щоб наблизити думки українців до Бога. Куди б не їхала чи не йшла Катерина, всюди зустрічала щирих людей, які вірять у перемогу.

  

Це не внутрішній конфлікт, а цинічна російсько-українська війна

   Оксана Герасименко зазначала, що серед прапорів є такі, що підписані безпосередньо воїнами, людьми, яких вже немає серед живих, і матерями, які втратили синів у цій жорстокій війні. Кожен зі стягів свідчить про велику кількість людей, які піднялися на боротьбу з ворогом, щоб стримати його на сході. Ми теж не маємо права забувати, якою ціною йдемо до перемоги.

   Прапори, що розвівалися цього дня під плавний вальс вітру з пухнастими сніжинками, розгортали в прифронтових містах Донецької та Луганської областей. Таким чином організатори дякували кожному свідомому громадянину-патріоту за те, що у 2014 році не побоялися сказати, що Донбас – це Україна. Можливо, їх було не настільки багато, щоб зупинити ворога, але вони знали, що роблять.

   У кожному місті й містечку, селі і селищі люди розповідали свої історії про те, як боронили український прапор і не дозволяли його топтати. Люди робили все можливе для того, щоб над звільненою територією знову гордо підняти жовто-блакитний стяг. Багато таких людей рятували український символ ціною власного життя.

   У місті Горлівка, продовжувала розповідати зі сльозами на очах Оксана, справжній український патріот Володимир Рибак також боронив прапор і російські окупанти його вбили. У Краматорську 11-класник приносив нашим військовим воду, і теж поплатився за це життям. Таких випадків дуже багато. Кожен українець повинен пам’ятати про це та розуміти наскільки важливий прапор нашої держави, який є вічним символом вільних безкраїх полів і мирного безхмарного неба.

  Осіб, які вийшли свого часу підтримати «русскій мір», було не так багато. Але люди розповідали волонтерам, що в кожне місто з Бєлгорода прибували десятки автобусів із проплаченими росіянами, які робили всі ті безчинства, що показували нам по телебаченні. Їхні дії були спрямовані на те, щоб довести внутрішній конфлікт у країні, але насправді то назрівала цинічна російсько-українська війна.

   У місті Добропілля організатори «Великої української ходи» зустріли патріота Сашка, який розповів їм коротку, але повчальну історію. У лютому 2014 року товариші запросили його в Службу безпеки Донецька, мовляв, переходь на наш бік, бо скоро скрізь пануватиме Росія. Пропонували добротне житло, відповідну зарплату та інші речі. Але Сашко на це відповів: хлопці, я давно вас знаю, ви народилися в Україні, присягали українському народові на вірність, а що тепер із вами? А тепер ми – офіцери ФСБ, гордо промовляли ті, демонструючи посвідчення. Та хлопець відповів коротко: я Батьківщиною не торгую! І коли російський окупант посягнув на нашу землю, Сашко, не роздумуючи, пішов її боронити.

  

Путильчани також залишили свої надписи на прапорі

   Війна – страшна трагедія для будь-якого народу. Це зруйновані будинки, села, міста, покалічені й убиті мирні люди, діти. На знак вічної пам’яті про всіх загиблих від рук убивць присутні схилили у скорботі  голови. А Катерина й Оксана закликали усіх єднатися заради мирного майбуття нашої України-неньки і шанувати за будь-яких обставин український прапор.  

   Путильчани та гості селища теж мали можливість залишити на стягові свої побажання. Його приєднали до всіх інших, що згодом майорітимуть на площах українських міст і сіл.    

    Побувавши у гарячих точках на сході та прифронтових містах, організатори ходи стикалися з непоодинокими випадками, коли їхні розгорнуті прапори намагалися порізати або спалити.  А коли дізналися, що наша область межує с Румунією та Молдовою, то чекали чогось подібного. Але за 15 днів перебування на Буковині не зафіксувало жодного такого випадку. Люди навпаки виявилися привітними, щирими на бесіду та дякували за їхню патріотичну місію.

   Про любов буковинців до Батьківщини свідчать не тільки їхні слова, але й вчинки. Вони не забувають про героїв, бійців, сім’ї загиблих та роблять усе можливе, щоб наблизити таку довгоочікувану перемогу.

Марина ЮРЧЕНКО.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет