МАЛЕНЬКА ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЮ ДУШЕЮ
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 2-04-2018, 11:35
Переглядів: 36

Жінка, яка випромінювала особливе сяйво – доброти і безмежної любові до всього живого. В її очах було вічне чекання, а на вустах – співанка, якою скрашувала будні і свята. Зі щирим словом зверталася до кожного на своєму путі, а серцем завжди була з дітьми, які виросли та вирушили своїми життєвими стежками у світ. Незаможна, але водночас дуже багата, проста, однак надзвичайна, неосвічена, але з великим багажем життєвої мудрості – такою знали і досі пам’ятають Марічку Домчину з Єрусалиму

 

  Марія Миколаївна Косар – так було прописано в паспорті цієї жінки. І жила вона не в справжньому Єрусалимі, як ви подумали, а на хуторі Гробище. Проте місце, в якому притулилася скромна хатинка Марічки, називали чомусь Єрусалимом…

  «До кого йдете, любочко?» - «Та до Марічки Домчиної!» Люди йшли за порадами до цієї мудрої жінки з різних куточків. І чи то справді вона мала якийсь дар, що допомагав їй та людям у тяжку хвилину, чи то велике серце Марічки мало таку силу – але всі, хто побував на її подвір’ї, поверталися з надією і добром до своїх домівок.

   Жила Марічка дуже скромно, але від того не була скупа на добре слово та щирий настрій.

Послухайте, люди добрі,

Що хочу казати,

Сама собі співаночку

Хочу заспівати…

   Співала, куди йшла – такою запам’ятали односельчани Марічку Домчину. Слово має велику силу – воно не дає впасти, коли попереду лише прірва, і не дозволяє зазнатися, коли ти досягнув всього, чого прагнув. Але те слово має бути добрим і мудрим…

   У Марічки це слово виливалося у співанки. Які наші сільські будні? У когось корова надіжна. У сусіда толока не закладена, і худоба вилазить. А ще в когось дикі свині город перерили… Журяться люди та нарікають на все. А Марічка співала. І хто б подумав, що ця маленька скромна бабуся бачила війну і пережила голод. Підібрала в яру і виховала за свою дитину, яку залишили бессараби з розпачу. Не обділила любов’ю та опікою і рідну кровинку. Трудилася, як усі, недосипала ночі, як і кожна мати, щодня дбала про те, аби був хліб на столі і до хліба...

 

   Але була вона не такою, як всі. Ніколи ні на що не нарікала. Спробуйте знайти таку людину зараз. Буденні негаразди старанно ховала за щирою посмішкою і відкритим до людей серцем. Жила убого, носила стару одежинку, підпиралася ціпком. Але була дуже багата… душею! 

 

  Дітей своїх – Параску й Олену, любила безмежно. Якщо йшла з дому, то ненадовго й швидко квапилася назад, бо «може, приїдуть діти, а мене, не дай Боже, не буде в хаті».

   Хто б не прийшов до Марічки Домчиної в гості, кожному давала маленький гостинчик – крампльову цукерку. Мабуть, багато хто з нас і не знає, що то за цукерка така – крампльова. То спитайте в своїх стареньких бабусі й дідуся, поки вони живі. Питайте їх частіше про все, що можна питати – вони так багато хочуть передати вам своєї мудрості…

   Марійка Домчина дуже любила котів чи, можливо, вони її – вже й не розберешся тепер. Але їх у неї було більше десятка – до вибору, до кольору. Принесуть, бувало, сусіди Марічці молока, а вона спершу котів напоїть, а собі – що вже залишиться або й не залишиться…

Щирості і доброти в душі цієї жінки було безмежно. Тримала вона цей скарб для дітей, але вони зрідка провідували матір. І вона віддавала його людям – вчинком, словом, жартом, порадою – як могла. Та одного зимового дня серце старенької завмерло на 92-році життя. Засумував Єрусалим за своєю Марічкою. Притихли смереки без любих співаночок. Зажурилися чотирилапі улюблениці за доброю господинею.

Ой кувала зозулечка

На вербю, на вербю,

Та як піду з цего села,

То вже си не верну…

   Але спитайте будь-кого в Гробищах, чи знали Марічку Домчину: «Та єк не знати – ади ген-де її хата в Єрусалимі». То чому ж все-таки Єрусалим? Бо жила там маленька людина – з Богом у серці і великою душею. Добра, щира, мудра, поважна і життєрадісна – Марічка Домчина.

Та із тої полонинки

Тече бистра річка,

А цю пісню тай ісклала,

Домчина Марічка.

 Р. S. Задумаймося й ми на хвильку: а що про нас скажуть, коли засумує й наша хатинка в нашому Єрусалимі? Чи будуть добрим словом шуміти смереки над нашим вічним спокоєм? Чи наші вчинки і справи розійдуться голосним відлунням рідними Карпатами? 

 

Алла МЕРЕНЧУК.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет