Путильську музичну школу хочуть назвати іменем братів Джімерів
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 13-04-2018, 11:17
Переглядів: 6

   У Путильській музичній школі ініціювали присвоєння закладу імені братів Джімерів. Наразі з цього приводу тривають громадські обговорення. Відповідне клопотання адміністрація відділу культури спрямує до сесії районної ради. А остаточне рішення повинні прийняти депутати.

   Володимир Маркович та Юрій Маркович присвятили своє життя музиці і залишили по собі світлий образ та багату творчу спадщину. Перейменування музичної школи - це хороша ідея увіковічнити пам'ять про людей, чиї імена навіки вплелися в історію краю.

   Із проміжком майже у сім років обірвалася життєва струна талановитих музикантів, які все життя крокували пліч-о-пліч. Без них у селищі та районі не відбувалося жодне музичне дійство. Рідні кажуть, що їхні імена були настільки відомі серед людей, що їх не потрібно було популяризувати в соціальних мережах чи друкованих виданнях.

   Завдяки педагогічній майстерності та вмілому підходу до кожного учня й колективу в цілому з-під творчого крила Володимира та Юрія Джімерів у світ вийшли прекрасні музиканти. І скільки б не минуло часу, вони завжди будуть вдячні за знання, які допомогли віднайти себе у цьому бурхливому й швидкоплинному житті.

   У вихідні й свята, вдосвіта і пізно ввечері не стихала музика у класах Путильської музичної школи, не стихала музика в душі і серці. Нові мелодії, репетиції, шлях до досконалого виконання за роки наполегливої праці дали свій результат. На рахунку братів Джімерів – численні грамоти, подяки й нагороди, які принишкли у стінах рідної школи та свято зберігаються у сім’ях.

    Із гордістю й водночас зі сльозами на очах пригадують братів Джімерів їхні діти. А це дві доньки Володимира – Олеся та Іванна, і дві доньки Юрія – Оксана й Анна. Можливо, це збіг, що Господь винагородив їх доньками, а, може, міцний сімейний зв'язок, породжений братерською любов’ю. Батьківськими слідами пішли три сестрички і вже нині викладають у навчальних закладах різного рівня. А малі онуки вже теж охоче тягнуться до музичних інструментів. Тож у великій родині Джімерів зростає ціла плеяда творчих особистостей.


Дві долі, що зливаються в одну

   Живуть ще нині люди, які були одними із перших викладачів Путильської музичної школи, та навчали братів у вищих навчальних закладах. Вони часто пригадують Джімерів, які свого часу прийшли на навчання до закладу малими безтурботними хлопцями, але з унікальним музичним слухом. Цей талант вони успадкували від батьків та дідів, які у свій час також славилися музичними здібностями.

   За веселими гуцульськими мелодіями насправді ховалася непроста доля родини. Це Юрій Маркович народився вже тут, а брат Володимир – у далекому Іркутську, куди виселили родину в часи масових репресій. Здавалось би, усі негаразди повинні були закінчитися тоді, коли сім’ї вдалося втекти з далекої чужини, але через недоброзичливих людей, які донесли на біженців у відповідні органи, родину Джімерів виселили з України вдруге.

   Як ущухла буря репресій, сім’я повернулася додому. Але держава забрала у родини все майно і їм довгий час доводилося ходити з речами від хати до хати. У рідному селі Паркулина та й за його межами батьків Юрія і Володимира поважали за незламність духу, людське ставлення до ближнього та співочу вдачу. Вони не купалися у розкошах і статках, але були багаті душею. Такими ж виховали і синів, бо коли ті пішли вчитися далеко від домівки, то частину своїх стипендій присилали матері…

   Трудова стежина братів Джімерів розпочиналася 1977 року у стінах Путильської музичної школи. Але паралельно із викладацькою діяльністю Володимир і Юрій продовжували вчитися й самовдосконалюватися. Володимир Маркович навчався у Чернівецькому культурно-освітньому училищі на народному відділі, пізніше – в Дрогобицькому музичному училищі на відділі народних інструментів. А Юрій Маркович – спершу у Чернівецькому училищі мистецтв по класу баяна, а згодом – у Львівській державній консерваторії імені М. Лисенка. У 1989 році Володимир Маркович очолив колектив Путильської музичної школи і працював на посаді директора до кінця життя.

  

Музика, що завжди лунатиме над рідними горами

   За кілька років наполегливої роботи Володимир Джімер заснував музичний колектив «Полонина», у якому, звичайно, брав активну участь і його брат Юрій. Завдяки феноменальному музичному слуху він розписував для оркестру мелодії. За досконалу професійну майстерність та вагомі здобутки у 2006 році колективу присвоїли почесне звання народного. Запальні гуцульські ритми у їхньому неперевершеному виконанні лунали далеко за межами району та області, а десятки нагород, наче пелюстка до пелюстки, спліталися у пишний букет.

   Володимир Джімер не уявляв свого життя без музичного фольклору. Усі його твори були пройняті неповторним гуцульським колоритом. У колективі «Полонина» він поєднував різні оркестрові групи з погляду на характер твору та його художні особливості.

   2015 року редакційно-видавнича рада ухвалила до друку другий випуск хрестоматії «Твори для оркестру народних інструментів», авторство якої належить Володимиру Марковичу. Технічний набір музичних текстів упорядкувала його дочка Олеся. Навчальний посібник служить прекрасним матеріалом для юних музикантів. Сюди увійшли найвідоміші його твори «Гуцульські мелодії», «Гірські мотиви», «Гомін Карпат», «Свято в Карпатах» та багато інших. А написаний Володимиром Джімером гімн Путильщини на слова Івана Терена ще довго лунатиме над рідними горами.

   Брат Юрій, без перебільшення, був універсальним музикантом. На одному концерті його можна було побачити з баяном у руках, потім – з гітарою, контрабасом чи за фортепіано. Його слухався будь-який музичний інструмент, а глядачі не переставали цьому дивуватися. Окрім викладацької діяльності Юрій Маркович входив до складу аматорів народної творчості, був активним учасником вокально-інструментального ансамблю «Горяни».

   1984 року Юрія Марковича запросили до Чернівецького обласного музичного ансамблю як артиста та головного диригента – директора. Згодом працював завідуючим клубом Путильського лісокомбінату, в автоколоні. Та які б посади йому не пропонували, повертався до рідної музичної школи в Путилі. Тут на нього завжди чекали допитливі очі малих хлопчиків і дівчаток, які мріяли так само майстерно відтворювати музичні ритми.

   На рахунку Юрія Марковича - численні нагороди різних рівнів. А поруч із цим не можна оминути і той факт, що маестро давав нове життя не лише музичним творам, а й інструментам, що вийшли з ладу. У його трудолюбивих руках оживали клавіші і струни, і знову лунала музика.

   Безповоротно втратили мелодії свої барви, коли несподівано обірвалося життя брата Володимира. Словами не передати, якою великою була ця втрата для Юрія Марковича. У його класі до останнього подиху зберігалися родинні фото, вирізки з газет та інші дорогі серцю речі, що берегли світлу пам'ять про рідну людину.  

  

     Сьогодні братів Джімерів згадують добрим словом. Їхні знання і досвід переймають нові покоління музикантів, а безсмертними творами захоплюються найдосвідченіші маестро. Тож, погодьмося, що назва «Путильська музична школа імені братів Джімерів» звучатиме гордо і виправдано.  

Марина ЮРЧЕНКО.



Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет