Щоб гори не сумували за отарами
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 1-06-2018, 10:06
Переглядів: 11

Житель села Киселиці Анатолій Дмитрович ПОЛЯК відновив літування овець у високогір’ї рідного села

   Зелені гірські схили урочища Верхнє Раково цьогоріч причепурились. Як у давні добрі часи, тут знову пасуться вівці. Спостерігаємо здалеку за цими білими клубочками і радіємо, що пасовища не заростають лісом, а соковита трава стане солодом для овечого сиру й вурди, якими смакуватимуть вдячні ґазди. – Раніше тут літували корови, інколи пасовища пустували, а тепер люди радіють, що Анатолій Дмитрович організував овечу полонину. Місцевим жителям зручно, бо ближче до стаї,  власники пайових земель надали ділянки в оренду, а орендар ще й організував розчистку цих земель від природного заліснення, - розповідає ватаг Дмитро Юрійович Лахман. 

    Організатор полонини і справді постарався на славу. Свіжими дощечками жовтіють стіни новозбудованої стаї, на горищі якої вистоюються будзи сиру і вурди, окутані димом полонинської ватри. Поруч – повноцінний будинок для проживання вівчарів. Умови праці, без перебільшення, одні з найкращих. У кімнаті для відпочинку навіть працює телевізор. Та чому тут дивуватися? По сусідству, як у нас кажуть, за оцим ґрунем (тобто неподалік) розташована станція телерадіозв’язку «Сена».  

   Стаю готували для утримування 150 голів овець, а назбиралося до 300. Помічник ватага Іван Васильович Кричун пригадує 22-річний досвід свого літування у полонинах Яровиці й каже: - Просимо Бога, щоби погода сприяла росту трави. Пасовищ не так і багато на цю кількість овець, тай земля тут не така масна, як у Яровиці. Там після вівці за два дні трава поправлялася, а тут – набагато повільніше.

   Стая розташована в урочищі Мочєрка (народна назва). Саме тут 3 травня запрацювала перша полонина на Путильщині сезону-2018. За утримування вівці господарі сплачують полонинникам 200 гривень і отримують 5 кілограмів бринзи. На ринку кілограм овечої бринзи коштує орієнтовно 120 гривень.  

   Фінансова винагорода не ототожнюється із працею полонинника. Фактор звитяги трудівника неоціненний. Робочий день розпочинається о 5-ій годині (ранкове доїння овець), обіднє доїння – о 13-ій годині і вечірнє – 0 20-ій. У проміжках між доїнням овець випасають, а вночі по черзі ночують біля кошари, постійно підтримують ватерку і стережуть челядину від вовків. Такий розпорядок дня не можна порушувати ні святкові дні і ні за якої погоди.

   Полонинники розповідають, що місцевий хлопчик заради цікавості прийшов до них у гості на вихідні. Думав, що матиме вдосталь часу для розваг і відпочинку. Та йому постійно знаходилася робота: то дрова допомогти заготовляти, то води принести, то з вівцями йти у гори, то посуд помити. Коли другий день добігав кінця і потрібно було повертатися додому, хлопець сів на лавку і задумано промовив: «Аж тепер я зрозумів що таке полонина…».

    Аби як, а полонини не повинні пустувати. Нехай лише на сезон, але тут має вирувати життя. Пасовища потрібно використовувати за призначенням. А в селі без худібки-годувальниці не обійтися. Вірю, що не переведуться справжні ґазди і ґаздині на Путильщині. Бо в гуцулів інакше не буває.

Людмила БАСЮК.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет