Так непомітно підкрадається старість
Добавив:
Коментарів: 0
Добавлено: 25-03-2019, 10:59
Переглядів: 86

   Це час, коли нарешті можна здійснити усе, що планував протягом життя, роздумовує Михайло Дмитрович ТЕРЕН із Дихтинця, аналізуючи прожиті роки.

   Активного 73-річного чоловіка не можна назвати дідусем, який нарікає на життя та не бачить у ньому перспектив. Навпаки, Михайло Дмитрович планує зменшити своє господарство, що прив’язує його до дому, щоб мати можливість їздити у гості, на відпочинок. Для нього заслужений відпочинок – це не причал старості Фізично бадьорий і душею молодий, він цитує поезії відомих класиків, читає багато літератури, передплачує газети і журнали усіх рівнів. А також спілкується з рідними, друзями та знайомими в соціальних мережах. А коли серце огортають спогади, то й сопілку до рук візьме чи мандоліну. І веселі та журливі мелодії заполонять не тільки кімнату, а й душу.

   Перші спогади дитинства: наповнена галасом батьківська хата, в якій зростало 11 дітей. Тато – сплавник лісу, приходив додому тільки на вихідні, й утомлена від щоденної тяжкої праці мама-колгоспниця. Звичайна родина сільських трудівників, де, як і в більшості сімей на той час, пріоритет був на хліб і до хліба. Однак діти прагнули навчатися, мріяли здобути освіту і дізнатися якнайбільше про цей світ. Михайло був одним із найстарших і  подавав приклад меншим як у навчанні, так і в праці. Разом з батьками за сезон заготовляли до 16 стогів сіна, бо тримали багато худоби. З того й жили.

   Але фізична праця не глушила любові до навчання. Тож до пізньої ночі у домі горів каганець, - діти готували уроки. Навіть іноді мама могла сказати: «Ану, лягайте спати, не випалюйте нафту!». І якоюсь символічною була ця картина, коли людям не вистачало ні світла у домі, ні світла науки. Або ж коли молодша сестра Ольга читала при лампі «Катерину» Шевченка мамі, яка вечорами пряла, то плакали обидві, настільки переймалися почутим.

   А ось інші спогади на горизонті… Молодий 18-річний Михайло у перший день свого повноліття призначений на посаду вчителя фізкультури Дихтинецької восьмирічної школи. Тоді так було прийнято, що найкращим випускникам дозволяли спочатку працювати, а через два роки - вступати до вищих закладів. Михайло дуже хотів бути лікарем, у школі старанно вчив профільні предмети. Але всього один бал, якого не вистачило на вступних екзаменах, перекреслив його плани на майбутнє.

   Однак це не стало приводом зневіритися. Тим більше, що тодішні його учні, як такого, фізичного виховання й не мали. Ні матеріально-технічної бази, ні грамотно підібраних занять. Михайло Дмитрович приклав чимало зусиль, поки зумів вивести цей предмет у школі на рівень з іншими. Він змусив дітей повірити у свої здібності, навчив вести здоровий спосіб життя, привчив до спорту.

   Згодом молодий вчитель вступив до Чернівецького національного університету на географічний факультет, а ще пізніше три роки провчився на фізико-математичному факультеті. А далі - праця в Усть-Путильській школі.

   Здавалося б, чоловік знайшов себе та цілком реалізувався на педагогічній ниві. Щоденні уроки, позаурочні заходи, поїздки – він був не тільки хорошим педагогом, а й прекрасним організатором дитячого дозвілля. Доля подарувала йому зустріч з такою ж багатогранною талановитою жінкою-педагогом, яка стала вірною супутницею в житті на цілих 42 роки. Рита Володимирівна була родом із Хмельниччини і за велінням долі опинилася у Чернівцях саме тоді, коли Михайло Дмитрович проходив там курси підвищення кваліфікації. Отак і зустрілися - та й на все життя.

   Рита Володимирівна вчителювала і багато років директорувала у Дихтинецькій і Замогильній школах. Учні називали її педагогом від Бога, а колеги переймали безцінний досвід. Так і не народивши власних дітей, подружжя цілком віддавало себе учням. А спільні інтереси та прагнення зближували їх навіть у повсякденні.

   Михайло Дмитрович згадує, що якось вони поїхали на малу батьківщину дружини – Поділля і по дорозі потрапили в аварію. Після цього чоловік більше не міг перебувати в гамірливому дитячому оточенні. Йому треба було шукати спокійнішу роботу. А після 19-ти років праці у школі Михайло Дмитрович уже не уявляв себе інакше і навіть не підозрював, що так різко доведеться змінити кваліфікацію. Ще б пак – з учителя на електромеханіка, це не жарти! Але чоловік опанував у 37 років нову професію, здобувши ще одну освіту в Київському інституті зв’язку, філіалі Одеського інституту зв’язку імені Попова. А паралельно уже працював на телевізійній вишці у Путилі. Освоїтися на новому місці йому допомагали начальник станції телевізійного ретранслятора Іван Федюк та провідні спеціалісти Іван Кочерган та Іван Скидан.

   Згадує, що морально було нелегко, тому все одно заходив до школи, де діяли гуртки за інтересами, та навіть тривалий час вів фотогурток. А електромонтером пропрацював до жовтня минулого року – 35 літ.

   Сьогодення диктує нові умови життя, тож аналогове телебачення поволі відходить в минуле. Натомість прийшло цифрове телебачення, а з ним – інший підхід до роботи. Але Михайло Дмитрович, аналізуючи своє життя, не шкодує ні за чим. Бо кожен його період чимось запам’ятався, чимось цінний та неповторний. Ось, наприклад, для сестри Ольги вечори при каганці за чтивом Шевченка стали поштовхом до мистецької стежки. Сьогодні – це Заслужена артистка України, кандидат мистецтвознавства КНУКіМ, член Національної спілки театральних діячів України, лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів читців, автор понад 40-ка наукових та навчально-методичних праць. А ще провідна актриса драми в театрах України з 20-річним стажем.

   Для кожного з дев’яти дітей, у спогадах яких залишилося босоноге дитинство та тяжка праця, саме це стало поштовхом до світла науки, мистецтва, вдосконалення. Сьогодні вони підтримують один одного, постійно спілкуються та по можливості навідуються в гості.

   Михайло Дмитрович і сам збирається побувати у друзів, відпочити у санаторії, набратися сил та енергії від спілкування з хорошими людьми. І добре, що Господь посилає здоров’я цьому завзятому чоловікові, який шкодує лиш про одне: що старість підкрадається так непомітно …

   Людмила ФЕДЮК.


Джерело http://putyla.rayon.cv.ua/
Інформація
Відвідувачі, Ви так само можете залишити коментарі до даної публікації
Схожі новини:




Особистий кабінет